3.2. Основні джерела

РАДА ЄВРОПИ

Конвенція про захист прав та гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (Європейська конвенція про права людини та біомедицину)¹

Конвенція проголошує низку основних принципів прав пацієнта, зважаючи
на преамбулу про «необхідність поважати людину як окрему особистість і як члена людської спільноти та визнаючи важливість забезпечення її гідності»². Конвенція обов’язкова для виконання державами, які її ратифікували.

Основні положення:

• рівноправний доступ до медичної допомоги (ст. 3);
• добровільна й інформована згода особи на будь-яке втручання
  (розділ II, ст. 5-9);
• приватне життя і право на інформацію (розділ III, ст. 10).

Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКЗПЛОС)³

ЄКЗПЛОС – основний регіональний документ з прав людини,  ратифікований усіма державами – учасницями РЄ. Органом, що забезпечує виконання Конвенції, є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), рішення якого обов’язкові для держав і часто передбачають майнову компенсацію жертвам порушень прав.

До актуальних для захисту прав пацієнта положень належать такі:

• стаття 2 (право на життя);
• стаття 3 (заборона катування і нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження);
• стаття 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя);
• стаття 14 (заборона дискримінації).

Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

Стаття 1 передбачає створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, який, регулярно відвідуючи місця позбавлення волі, веде моніторинг дотримання Конвенції. У решті положень Конвенції йдеться про склад Комітету й методи його роботи.

Європейська соціальна хартія (ЄСХ)⁴

ЄСХ – основний регіональний документ з економічних і соціальних прав, моніторинг виконання якого провадить Європейський комітет із соціальних прав (ЄКСП) за допомогою системи періодичних звітів держав, а також механізму колективних скарг. Прийнята 1961 р. ЄСХ була переглянута 1996 р., хоча деякі держави не ратифікували більш пізню версію та мають можливість вибирати, які положення вони приймають до виконання.

Зважаючи на загальний характер багатьох положень і прогресивноліберальний підхід ЄКСП до їх тлумачення, під час відстоювання прав пацієнта можна посилатися на низку статей ЄСХ, навіть якщо держава не взяла на себе зобов’язань щодо надання тих чи інших конкретних гарантій у галузі охорони здоров’я.

До актуальних для захисту прав пацієнта положень ЄСХ належать такі:

• стаття 11 (право на охорону здоров’я);
• стаття 13 (право на соціальну й медичну допомогу);
• стаття 14 (право користуватися послугами соціальних служб);
• стаття 15 (право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті);
• стаття 16 (право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист);
• стаття 17 (право дітей та підлітків на соціальний, правовий і економічний захист);
• стаття 19 (право трудящих-мігрантів та їхніх сімей на захист і допомогу);
• стаття 23 (право осіб похилого віку на соціальний захист).

ЄКСП постановив, що проголошені ЄСХ права в галузі охорони здоров’я нерозривно пов’язані з відповідними гарантіями ЄКЗПЛОС, оскільки «людська гідність є фундаментальною цінністю й, по правді, лежить в основі всіх позитивних положень європейського законодавства про права людини, а охорона здоров’я – передумова для дотримання людської гідності»⁵.

Рамкова конвенція про захист національних меншин⁶

Цей обов’язковий для виконання міжнародний документ гарантує од��акове ставлення до усіх етнічних та інших меншин.

Для захисту прав пацієнтів може бути використано таке положення:

• стаття 4 (ч. 2) (вживання належних заходів з метою досягнення в усіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної і справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, й особами, які належать до більшості населення, з урахуванням конкретного становища осіб, які належать до національних меншин).

Рекомендація № R (2000) 5 Комітету міністрів РЄ державам-учасницям про розвиток форм участі громадян і пацієнтів у процесі ухвалення рішень, що впливають на медичне обслуговування⁷

Ця рекомендація не є обов’язковою, але є політично та морально значущою. Вона привертає увагу до необхідності забезпечити всім можливість дієвої участі в ухваленні рішень за умов дедалі більш різноманітного та мультикультурного суспільства, в якому деяким групам, наприклад, етнічним меншинам, часто загрожує марґіналізація.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Хартія основних прав ЄС⁸

Підписана в Ніцці (Франція) 7 листопада 2000 р. Хартія – перший в історії ЄС єдиний документ, який охоплює увесь спектр громадянських, політичних, економічних і соціальних прав всіх громадян та всіх осіб, що проживають у ЄС. 18 червня 2004 р. Хартію інкорпоровано як другу частину договору, яким запроваджено Конституцію для ЄС. Після того, як країни відхилили проект Конституції ЄС, адаптовану версію Хартії було збережено й проголошено 12 грудня 2007 р. в Страсбурзі перед підписанням Лісабонського договору, який робить Хартію обов’язковою.

Допоки не всі наслідки ухвалення Хартії для держав – членів ЄС ще зрозумілі, але цей документ слугує важливим орієнтиром навіть для держав, які не входять до ЄС, особливо для тих, які перебувають у процесі приєднання.

Основне положення:

• стаття 35 (право на охорону здоров’я як «право доступу до профілактичного медичного обслуговування й право користуватися медичною допомогою відповідно до умов, встановлених національним законодавством та практикою» з вказівкою на те, що ЄС повинен гарантувати «високий рівень охорони здоров’я людини»).

Інші актуальні положення:

• стаття 1 (гідність людини);
• стаття 2 (право на життя);
• стаття 3 (право на особисту недоторканність);
• стаття 6 (право на безпеку);
• стаття 8 (захист відомостей особистого характеру);
• стаття 21 (заборона дискримінації);
• стаття 24 (права дитини);
• стаття 25 (права людей похилого віку);
• стаття 34 (соціальне забезпечення і соціальна допомога);
• стаття 37 (охорона довкілля);
• стаття 38 (захист прав споживача).

Проект Директиви ЄС про права пацієнтів під час транскордонного надання медичних послуг⁹

Після багаторазових відкладань проект директиви разом із Комунікацією про поліпшення співпраці між державами – членами ЄС в цій галузі було опубліковано Європейською Комісією 2 липня 2008 р. Мета директиви – створити правову визначеність у цьому питанні й тим самим уникнути можливих судових позовів, оскільки Договір про ЄС дає кожній людині право звертатися за медичною допомогою до інших держав ЄС, і цей принцип було однозначно підтверджено в деяких рішеннях Суду ЄС.

Ось декілька основних положень директиви:

• Пацієнти мають право звертатися за медичною допомогою за кордон і отримувати відшкодування у межах того обсягу послуг, які могли б отримати в себе в країні. Директива пояснює, як ці права можуть бути реалізовані, в тому числі, які ліміти на транскордонне отримання медичних послуг можуть установлювати держави ЄС і який при цьому буде рівень фінансового відшкодування.
• Держави – члени ЄС несуть відповідальність за медичні послуги, які надаються на їхній території. Пацієнти повинні бути впевнені, що стандарти якості й безпеки лікування на території будь-якої держави ЄС підлягають регулярному моніторингу й обумовлені розумною медичною практикою.

У своєму прес-релізі Комісія заявляє, що директива «створює міцну основу для реалізації велетенського потенціалу європейської співпраці задля підвищення рентабельності та ефективності систем медичного обслуговування всіх країн ЄС»¹⁰

Європейський альянс громадського здоров’я (ЄАГЗ) висловив певну стурбованість щодо проекту директиви, зокрема, чи зможе директива в контексті прав пацієнта вирішити проблему значних розбіжностей щодо доступності та якості медичного обслуговування у різних країнах ЄС. Крім того, ЄАГЗ не виключає можливості, що директива не забезпечить рівного доступу до медичного обслуговування всім, а лише зменшить витрати незначної кількості забезпечених людей, які вже зараз можуть собі дозволити «медичний туризм».

ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ НЕ Є МІЖНАРОДНИМИ ДОГОВОРАМИ

Європейська хартія прав пацієнтів¹¹

«Як європейські громадяни ми не погоджуємося зі становищем, коли права проголошуються у теорії, але не забезпечуються на практиці через фінансові обмеження. Фінансові обмеження, якими б обґрунтованими вони не були, не виправдовують відмову пацієнтам у їхніх правах або ущемлення прав пацієнтів. Ми не погоджуємося з тим, що такі права проголошуються законом, але потім не дотримуються, декларуються під час передвиборних кампаній, а потім забуваються знову обраним урядом»¹².

Підготовлена 2002 р. Активною громадською мережею – європейською мережею громадських організацій, організацій із захисту прав споживачів і пацієнтів – Хартія містить чіткий і всеосяжний виклад прав пацієнтів. Цей документ став одним із елементів загальноєвропейського громадського руху, який сприяв активному залученню пацієнтів до формування політики у сфері охорони здоров’я і став спробою перетворити положення регіональних документів, які стосуються права на охорону здоров’я, у конкретні положення¹³.

У Хартії перелічено 14 конкретних прав пацієнта, які в цей момент перебувають під загрозою, а саме права на: профілактичні заходи, доступність, інформацію, згоду, вільний вибір, приватність і конфіденційність, повагу до часу пацієнта, дотримання стандартів якості, безпеку, інновації, попередження за можливості страждань і болю, індивідуальний підхід до лікування, подання скарги і компенсацію.

Хоча Хартія не є обов’язковою, потужна мережа організацій, що відстоюють права пацієнтів у всій Європі, успішно лобіює в урядах своїх країн, вимагаючи визнання і дотримання викладених у ній прав¹⁴. Хартію також використовують як критерій для проведення моніторингу й оцінки систем охорони здоров’я в Європі.

Декларація про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі¹⁵

«У межах цього документа зроблено спробу відобразити й висловити сподівання людей не тільки на поліпшення доступної їм медичної допомоги, а й на більш повне визнання їхніх прав як пацієнтів. Водночас у документі враховано точку зору не тільки пацієнтів, а й осіб, які надають медичну допомогу. Це зумовлює таку природу прав та обов’язків, які взаємно доповнюють одні одних: пацієнти несуть відповідальність як перед собою у турботі про своє здоров’я, так і перед медичними працівниками, а медичні працівники можуть розраховувати на такий самий захист прав, як і всі інші люди. В основу цього документа покладено припущення про те, що проголошення прав пацієнта, своєю чергою, дозволить людям більшою мірою усвідомити свої обов’язки під час звернення за медичною допомогою, отримання чи надання медичної допомоги, а взаємовідносини пацієнта й медичного працівника будуть ґрунтуватися на принципах взаємної підтримки та поваги»¹⁶.

Ця декларація не є обов’яз��овою. Вона опублікована Європейським регіональним бюро ВООЗ в 1994 р. і відтоді слугує важливим правовим орієнтиром. Декларація, концептуальну основу якої становлять Міжнародний білль про права людини, ЄКЗПЛОС і ЄСХ, зосереджує увагу на правах на: інформацію, згоду, конфіденційність і приватність, медичну допомогу та лікування.

Люблянська хартія з реформування охорони здоров’я¹⁷

Хартія містить низку фундаментальних принципів, спрямованих на те, щоб «охорона здоров’я насамперед сприяла зміцненню здоров’я та поліпшенню якості життя людей»¹⁸. Зокрема, рекомендується, щоб системи охорони здоров’я були орієнтовані на людину, й щоб пацієнти брали участь у діяльності з поліпшення медичного обслуговування.

_{2 Згодом було ухвалено додаткові протоколи про заборону клонування (Договір № 168), про трансплантацію органів і тканин (Договір № 186) і про біомедичні дослідження (Договір № 195).}

_{3 Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. www.hri.org/docs/ECHR50.html.}

_{4 Європейська соціальна хартія, 1961 р., переглянута 1996 р. РЄ. www.coe.int/T/E/Human_Rights/Esc/.}

_{5 Міжнародна федерація за права людини (FIDH) проти Франції. (14/2003).}

_{6 Рамкова конвенція про захист національних меншин, 1995 р. conventions.coe.int/treaty/en/Treaties/Html/157.htm.}

_{7 Рекомендація № R (2000) 5 РЄ. https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=340437&BackColorInternet=9999CC&BackColorIntranet=FFBB55&BackColorLogged=FFAC75}

_{8 Хартія основних прав ЄС. www.europarl.europa.eu/charter/default_en.htm.}

_{9 Проект Директиви, інші ключові документи, Комунікація ЄС і прес-релізи на сайті ec.europa.eu/health/ph_overview/co_operation/healthcare/crossborder_healthcare_en.htm}

_{10 Європейська Комісія. Комісія ухвалює Проект Директиви про права пацієнтів під час транскордонного надання медичних послуг. 2 липня 2008 р. (IP/08/1080).}

_{11 Європейська хартія прав пацієнтів. www.patienttalk.info/european_charter.pdf.}

_{12 Там само, преамбула}

_{13 Фармацевтична компанія Merck & Co., Inc. надала фінансування на підтримку цього руху.}

_{14 У процесі підготовки до вступу в ЄС нові держави-члени внесли поправки до свого законодавства про охорону здоров’я задля його узгодження з європейськими законами та стандартами. У багатьох країнах, наприклад, у Болгарії, було ухвалено нове законодавство про охорону здоров’я, структура й зміст якого чітко відповідають Європейській хартії прав пацієнтів.}

_{15 Декларація ВООЗ про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі. Європейська консультативна нарада ВООЗ із прав пацієнта. Амстердам, 1994 р.
www.who.int/genomics/public/eu_declaration1994.pdf}

_{16 Там само.}

_{17 Люблянська хартія з реформування охорони здоров’я. ВООЗ. 1996 р. www.bmj.com/cgi/content/full/312/7047/1664.}

_{18 Там само.}