3.3. Права пацієнта

Як і попередній розділ про міжнародні норми, цей розділ містить інформацію про дев’ять основних прав пацієнта, а саме: право на свободу й особисту недоторканність, право на приватне життя й конфіденційність, право на інформацію, право на фізичну недоторканність, право на життя, право на найвищий досяжний рівень здоров’я, право на свободу від катування і нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, право на участь у публічній політиці, право на свободу від дискримінації та на рівність пацієнтів.

Відсутність у ЄКЗПЛОС конкретних положень, які гарантують право на охорону здоров’я, не заважає ЄСПЛ – органу, що контролює та забезпечує виконання ЄКЗПЛОС, – розглядати деякі проблеми захисту прав пацієнта. Стаття 5, яка гарантує право на свободу та особисту недоторканність, застосовується ЄСПЛ для захисту прав осіб, позбавлених свободи з підстав, пов’язаних із психічним здоров’ям. Стаття 3 забороняє застосування катування та/або нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження щодо затриманих, у тому числі осіб, позбавлених свободи з підстав, пов’язаних із психічним здоров’ям. Стаття 8, яка
передбачає право на повагу до приватного і сімейного життя, з успіхом застосовується у випадках незаконного розголошення лікарської таємниці. Однак, окрім цих прикладів, ЄСПЛ не наважується безпосередньо визнати позитивне право на охорону здоров’я, хоча така можливість існує в межах ст. 2, яка гарантує право на життя, у випадках, якщо прийняті раніше зобов’язання порушені. Небажання ЄСПЛ піти на такий крок відображає загальну тенденцію Суду не ухвалювати рішень, які могли б мати серйозний економічний і/або соціальний вплив на політику чи ресурси.

Водночас у ст. 11 ЄСХ ЄКСП дає конкретне визначення права на охорону здоров’я у сукупності з декількома суміжними гарантіями, такими як право на соціальну й медичну допомогу, закріплене в ст. 13. Однак, оскільки ЄСХ не передбачає механізму подання індивідуальних скарг жертвами порушень прав, уся аналітика ЄКСП пов’язана зі звітами країн із механізмом подання колективних скарг, а тому, зазвичай, є узагальненою (наприклад, заява про те, що система охорони здоров’я повинна бути доступною для всіх, чи що необхідно забезпечити наявність медичних закладів та їхню укомплектованість персоналом). На сьогодні в межах механізму колективних скарг ЄКСП було розглянуто лише один випадок порушення права на охорону здоров’я, який стосується відмови в медичній допомозі малозабезпеченим нелегальним імігрантам. Отже, існує великий потенціал для удосконалення прецедентного права ЄКСП у цій галузі.

Інші важливі нормативні документи, які аналізуються у цьому розділі, наприклад, Європейська хартія прав пацієнтів, також містять низку конкретних  актуальних гарантій, але для забезпечення дотримання цих норм жодних органів контролю не передбачено. Тому жертва не може подати скаргу безпосередньо на порушення цих норм і отримати компенсацію. Проте це не означає, що на них не можна посилатися в аргументуванні скарг щодо порушення договорів, які є обов’язковими, таких як ЄКЗПЛОС і ЄСХ, для глибшого тлумачення встановлених цими договорами норм. Своєю чергою, дедалі частіше застосування документів, які не є обов’язковими, таких як Європейська хартія прав пацієнтів, підвищує авторитет і значення цих документів, а отже, з часом деякі їхні положення, можливо, набудуть статусу звичаєвого міжнародного права¹⁹.